|

Устенко: Сьогоднішній Майдан — прямий наслідок «кульбітів» Конституційного Суду і влади в 2010 році

УстенкоЛідер Соціалістичної партії України Петро Устенко про політичну ситуацію у державі.

Ситуація в країні загострюється. Події на Майдані, у Верховній Раді, в регіонах показують, що ніхто не готовий до діалогу — кожен продовжує відстоювати власну позицію, не слухаючи опонента. Як вийти з глухого кута, які невідкладні заходи допоможуть зберегти цілісність України та нададуть українцям впевненості у завтрашньому дні?

Після подій 19 січня над Україною зависла примара громадянської війни!

Соціальна боротьба в Україні йде усі роки її незалежності, то згасаючи, то розгораючись з новою силою. Ще у лютому 2013 -го у Києві та областях ми провели серію акцій з вимогою відставки уряду Азарова «Кабмін — до побачення!». Але парламентська опозиція тоді нас не підтримала, зробивши розрахунок на організацію менш «адресних» компаній «Вставай, Україно!» Чи принесла вона результат? Питання риторичне.

Але зараз ми бачимо, що Україна все-таки «встала» — і аж ніяк не через те , що до того закликали Яценюк, Кличко, Тягнибок чи ми. Піднялась, оскільки не витримала «покращення» від Азарова і його цинізму. Про те що цього слід очікувати — владу попереджали давно і з різних сторін, але вона самовпевнено ці попередження ігнорувала. Адже ще в 2010 р. був Податковий майдан , потім Верховну Раду брали в облогу студенти, чорнобильці , афганці… Однак наші можновладці зробили лише один «премудрий» висновок — звели паркан навколо Ради.

Що ж у результаті? Урядовий квартал у Києві сама влада перетворила на подобу фортеці у облозі. 27 січня на вул. Інститутській навіть спорудила блок — пост з двометрової бетонної стіною, але до вечора все-таки вистачило розуму його розібрати. У деяких областях місцева влада просто впала у істерику та почала укріплювати обороноздатність адмінбудівель, ніби очікувала чогось подібного до навали Батия. Гострі на язик одесити вже охрестили будівлю своєї ОДА «гробницею влади». Чиновників, які відгороджуються від свого народу хоча мусять бути його слугами, українці побачили вперше за роки нашої незалежності. Так і хочеться запитати цих можновладців: «Кому служимо, товариство?»

Окремою темою варто виділити істерію навколо вилучених з офісу «Батьківщини» серверів, котрі нібито містили план державного перевороту.

Хто при здоровому глузді сьогодні повірить, що у «Батьківщини» та й у всієї об’єднаної опозиції був хоч якийсь план? Не варто переоцінювати сьогоднішню парламентську опозицію. Коли «встала» Україна, для опозиційних діячів це виявилося теж повною несподіванкою. Сьогодні вони імпровізують «по ходу п’єси». Два місяці вони скликали людей на віча, два місяці обіцяла проект нової Конституції , але так нічого і не представили . І тільки після подій 19 січня, нарешті з’явився заклик повернутися до Конституції 2004 р. з її парламентсько- президентською республікою. Тобто, до тієї самої політреформи, автором якої був Олександр Мороз.

Сьогодні деякі державні діячі стверджують, що барикади, «коктейлі Молотова» і штурми адмінбудівель — це явні симптоми насильницької зміни конституційного ладу. Але не варто плутати причину і наслідки. Справжній конституційний переворот скоїв Конституційний суд 30 вересня 2010 року, скасувавши політичну реформу 2004 року і одним розчерком пера повернувши Україну до Конституції 1996 року. Як відомо, політреформу намагалися скасувати і в 2008 році, але тоді Конституційний Суд цю спробу присік. Здавалося, всі крапки над «і» були розставлені : у 2008 році Конституційний Суд остаточно ухвалив, що Україна — парламентсько — президентська республіка на віки вічні , поки не виявиться більш краща форма демократії. Але в 2010 роки ті ж судді, що і в 2008 році, під надуманим приводом політреформу скасували.

Далі ж рішення суду звели у ранг закону. Всупереч усім правовим нормам, так як змінювати Конституцію може тільки парламент. Влада вирішила навіть не витрачатися на умовляння «тушок», щоб зібрати у Верховній Раді 300 голосів, необхідних для зміни Конституції.

Тому сьогоднішній Майдан, «коктейлі Молотова» та інше — це прямі наслідки «кульбітів» Конституційного Суду і влади в 2010 році. Саме маніпуляції 2010 зробили у підсумку можливою появу божевільних «законів 16 січня», клоунади з їх «прийняттям» і сповзанням країни у болото диктатури.

Влада три роки витрачала величезні зусилля не на підйом економіки, а на те, щоб заживо закопати демократію. Логічно, що Україна вибухнула! І коли хтось говорить, що кидати «коктейлі Молотова» у міліцію — неконституційно, хочеться запитати : «А чого ви очікували від людей, у яких відібрали конституційні способи захисту своїх прав?». Як кажуть китайці : «загнана в кут кішка може перетворитися на тигра».

Якщо судді, прокурори і міліціонери після тривалих кадрових чисток, перетворені владою на її «хлопчиків за викликом», то людям нічого іншого не залишається, як будувати барикади. До 2000р. Верховна Рада мала у своєму розпорядженні власне військове формування — Національну гвардію України, головним завданням якої був захист парламентського ладу і демократії, і це змушувало президента рахуватися з парламентом. Перше, що зробив Кучма, коли повторно став Президентом, — розпустив Національну гвардію. Тепер у народних депутатів легко відбирають мандати і саджають до в’язниці, найбільш наочний приклад — Ігор Марков. Чи може в таких умовах депутат захищати права і свободи громадян України?

Адже подивіться на всі останні закони, прийняті парламентом. Усі вони були ініційовані або владою, або діями доведеного до крайності народу — жодного законопроекту, спрямованого на поліпшення якості життя українців, на вирішення соціальних проблем. Але ж парламент для того і обирався, щоб не допустити подібного протистояння в країні. Навряд чи хто з виборців припускав, що їх кандидат, потрапивши у ВР, потім буде голосувати виключно за чиєюсь вказівкою зверху, а не з обов’язку служби.

Саме тому, уникнути розростання громадянської війни в Україні можна лише через дострокові вибори і повернення до Конституції – 2004.

Втім, тільки цими кроками не можна обмежуватися, як вважає дехто з парламентської опозиції. Справедливо вимагаючи зміни законів про вибори та інших гарантій, щоб вибори були максимально чесними. Опозиція не ставить питання про прохідний бар’єр до парламенту, сподіваючись у такий спосіб відсікти від нього інші партії. У цьому вона по одну сторону барикад з владою, що встановила в 2012р., до речі, за згодою «Нашої України» і «Батьківщини», прохідний бар’єр до парламенту у 5%. Хочу нагадати нашим парламентським опозиціонерам, котрі так показово позиціонують себе євроінтеграторами, що у ЄС стандартним вважають бар’єр у 3%! А у ряді європейських країн він навіть нижче. Зокрема у Нідерландах — 1 %, який, до того ж розраховується від числа тих, хто прийшов і проголосував.

Для України 1 % — це понад 300 тис. голосів, — занадто багато, щоб думку цих людей ігнорувати. Застава у 2,204 млн. грн. за участь у виборах, яка не повертається, якщо партія не набрала 1,5 млн. голосів, — теж в інтересах олігархів та їхніх партій. Якщо в ЄС держава з бюджету фінансує партії, то в Україні вона «заробляє» на них. Так, тільки на довиборах у Шевченківському районі Києва держава отримала майже 1 млн. «прибутку» від неповернених застав.

Необхідно не просто повернення до Конституції — 2004, а ґрунтовний перегляд усього законодавства про вибори. До Верховної Ради та органів місцевого самоврядування повинні нарешті потрапити не олігархи чи їх маріонетки, а трудящі!

Джерело

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
диета
Любовница Януковича

Календарь

Июль 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Июн    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  
реклама